Мандруймо, бо ми того варті — відгук про похід в Черногорію 2021

Дурмітор — для мене це було як незакритий гештальт. Були там машиною у 2016 році і говорили про те, що круто було би сходити саме в гори.

Піти в гори Чорногорії зі Славою нам порекомендував друг, який нахвалював похід з ним по Норвегії. Оскільки, ми (я з чоловіком) досі не були в горах закордоном, погодилися, хоча давно в Карпати ходимо самі. І не пошкодували!

Похід видався дуже насиченим і різним: Починали ми зовсім по-дикому, зовсім-зовсім, для нас, які останньо запарювали Їдло з джет-бойла, варити кашу на вогні, було чимось неочікувано романтичним і диким. Далі нас наздогнали дощі й ми перебралися до кемпінгу, а завершили пригоду в апартаментах в затоці. На саму вершину Боботова Кука (найвища точка Дурмітору) я не вийшла. Останніх 50 метрів провішані мотузки, які я не подужала. Але це не головне. Головне, що за ці дні я побачила красиві кам’яні гори, холодні гірські озера, багато овець, схожих на Баранчика Шона, висохлі русла річок, гірські серпантини, каньйон річки Тара з чарівною смарагдовою водою, сніг і Которську затоку; Спала в наметі в грозу, і не раз, тепер це зовсім не страшно; Плавала на рафті по річці Тара; Вийшла на 2500 м над рівнем моря; Пройшла еволюцію їжі від каші з кетчупом до мідій в соусі та інжиру з дерева (вперше їла інжир прямо з дерева); Гладила которських котів.

А ще було багато розмов, жартів і сміху в чудовій компанії. Звісно, не обійшлося без мокрого взуття, неправильної стежки, пошуків кемпінгу і прийняття рішень. Нас було всього 6 зі Славою, але як же важко нам давалися рішення та в пам’яті залишаються лише приємні спогади. Мандруймо, бо ми того варті.