Тиждень емоцій та щастя, Даламан. Отзыв: Поход по Турции

В похід по Даламану я їздила зі своїм чоловіком — відпочити від буднів, спробувати щось нове — такий вид відпочинку особисто для мене був вперше.

Наші пригоди почались ще вдома до початку мандрівки — коли відмінили рейс з Івано-франківська й ми спізнились в похід прибувши в Даламан о 12 ночі, замість 11 год ранку. Зате по дорозі на пляж Сарсала, де вже були решту учасників ми зістріли дикобраза, який біг перед таксі метрів 300, й вже тоді ми зрозуміли, що похід обіцяє бути цікавим та насиченим)

Прибувши на місце, ми швидко розклали палатки й полягали спати й лиш зранку побачили, в якому красивому місці розпочався наш похід.

В цей день ми вирушили до руїн Аримакса. На шляху були надзвичайної краси краєвиди: море, гори, яхти. Та черепахи — їх тут багато))

Наступного дня ми рушили в м. Дальян, де перпливши в човні протоку Намнам пішли на екскурсію в древнє м. Каунас.

Незважаючи на зливу, ми піднялись на гору Кавн, де, з одного боку, було видно все місто , наче на долоні, а з іншого як в море впадає річка. Й ці краєвиди варті того, щоб піднятись на гору навіть в дощ. Щодо Каунасу, все гарно збережене, й побувавши там , наче переносишся на кілька століть назад.

Після Каунасу ми пішли на м. стоянки, але, виявилось, що від останнього походу, який Вячеслав тут проводив тут перерили дорогу, перекрили стежку й нам прийшлось шукати інше місце для стоянки.

Місце, придатне для стоянки ми знайшли біля 10год ночі. А вночі пішла злива, сильна злива. Й саме в цю ніч, в палатці, після втоми насиченого подіями й враженнями дня, під шум дощу, поряд з коханим чоловіком я відчула себе по-справжньому щасливою. Й без готелю, без гарячого душу))

Наступного дня ми зробили це — піднялись на найвищу гору Евлемез. Враження — надзвичайно красиво. Ту саму бухту, гору, затоку ми бачили кілька раз з різних кутів обзору — й це було щось особливе — вони кожного разу відкривались по іншому у своїй красі. А ще дорога, асфальтована, на саму гору.На жаль, коли ми вийшли на гору, пішла злива, й гору затягнуло хмарами.

А потім було озеро Кейджегиз. Величезне, в якійсь мірі казкове, озеро. Особисто для мене, озеро було краще моря)). Поряд з озером, зовсім поруч від нашої стоянки виявились термальні басейни з лікувальним намулом. Термальна гаряча вода в поєднанні з приємною прохолодою прісного озера були чудовим подарунком-релаксацією після скількох днів походу.

Останній день походу почався з прогулянки на кораблику з Озера, через річку до моря. Це було круто. Це одне з найяскравіших вражень, й вважаю, кораблик потрібно внести в обовязковий пункт даного походу.

Й накінець, кілька слів про Славіка Жегара, організатора походу. Вячеслав — цікава, неординарна особистість, до кожного знайде підхід, відкритий у спілкуванні, позитивний. Про це без коментарів може підтвердити навіть той факт., що в поході були учасники, які з ним вже були втретє та вчетверте.

Всім учасникам, та окремо Вячеславу — дякую вам за час, проведений разом. До нових зустрічей в нових походах.

П.С. Фото й наполовину не передають пережитоих емоцій та щастя))