Звичайних маршрутів в Карпатах нема, 2010 (отзыв о походе в Карпаты)

Автор: Мар'яна Кухтин, Київ
Не буває єдиної вилазки в Карпати. Хочеться побачити все, про що захоплено розповідають досвідченіші туристи і неодмінно пройтись найкрасивішими маршрутами. Не буває єдиної вилазки в Карпати…

Не буває єдиної вилазки в Карпати. Раз потрапивши в гори – неважливо як: на лижний курорт, в хатинку місцевих чи одразу в похід, — хочеться повертатись ще і ще. Хочеться побачити Карпати зимові, літні, осінні, весняні. Хочеться побачити все, про що захоплено розповідають досвідченіші туристи і неодмінно пройтись найкрасивішими маршрутами.

Свидовець сидів в моїй голові давно. І от нарешті випала нагода туди потрапити.

Чесно кажучи, найбільшим страхом Свидовця була погода – казали, міняється вона там часто. І я собі думала, що ми не раз за тиждень змокнемо, тому в наплічнику лежали два(!!) дощовики – попростіше і посерйозніше. Але погода виявилась даремним страхом. Найбільша несподіванка цього походу – це самі стежки.

Попередження: Вибираючи маршрут в Карпатах, навіть якщо перед словом маршрут немає слова екстрім, завжди тримайте в голові – звичайних маршрутів в Карпатах нема. То десь дерева стежку завалили, то стежка була – а ось її нема, а може бути й таке що вона тільки в планах.

Так, наприклад, на другу стоянку ми скочувались просто в долину. Гальмували (або тільки я особисто) об кожен кущ, вологий схил був укатаний передніми до такого стану, що аби не гілля можна б було влаштувати ковзанку. А шорти, футболки, та, хто їх в похід нові вдягає – не шкода). Все б було не так страшно, якби на наступний день нам не треба було підійматись знову назад на хребет. Стежка-примара так і не була надибана ні на спуску, ні на підйомі. Але дівчата новачки тримались, хлопці взагалі не подавали виду, то мабуть я сама така «балувана»(с).
Але — саме веселе для мене було попереду. Звичний перерахунок синців після гір і виявлення кількох десятків нових — це не новина. Так само як і довгі штани влітку, і навіть футболки — мам треба берегти і синці всі показувати не можна:) Але на третій день на черговому переході «десь тут є стежка» я злетіла на каміння. Мені нічого, але у всіх чомусь очі квадратні, і питання — чия кров на камінні. Відтак — розсічення коліна. Юний хірург каже «треба шити», керівник групи каже «йдем», а я ….а що я? Вибір невеликий. В горах слухайся старшого. Так я вперший раз в горах заробила не тільки синці. (Для всіх, хто турбувався — вже зажило, шрам невеликий;)

Найважчими були підйоми. І не тільки з огляду, на моє коліно, але й тому, що перші дні група не могла сходитись. Ми постійно йшли двома групами — спортсменів і матрасників, а так як я була ближче до другої, то вершини пролітали перед очима і ми знову котились вниз.
І лиш вже на спуску з Свидовця ми почали йти більш-менш рівно. Найбільше мені запам'ятався четвертий день, підйом на Братківську, бо ми йшли красивим лісом, любителі шукали гриби і сперечались про їх назви, не любителі — просто чухикали вгору і насолоджувались природою.

Дякую всім, хто був в цьому поході, за ці кілька днів наші збори біля вогнища і довкола медицинські історійки (з вкрапленнями Славікіного досвіду про маргінальних дівчат) стали доброю традицією, якої мені не вистачає.
Дякую Славіку і Кості за те що завели і вивели нас=))

Комментарии